8 нових книг, які школярам варто прочитати під час зимових канікул

 Ось і розпочалися зимові канікули. Скінчилася ота шалена біганина, спало навантаження, яке не відпускало протягом усього цього важкого, незвичного, запамарочливого семестру. Можна видихнути і розслабитися. І почитати цікаву книжку, до якої з літа не доходили руки.

«36 і 6 котів-детективів», Галина Вдовиченко

Для кого? Учні 5-6-х класів.

У помешканні пані Крепової та її племінника Стаса живе 36 великих і 6 маленьких котів. Коти-бешкетники розповідають про свої пригоди, розгадують загадки, складають реп, ділять територію із псами, мріють про татуювання, стають героями журналістських статей про НЛО, виступають на сцені…

У книжці безліч неочікуваних ситуацій, де кожен, з одного боку, може проявити себе, а з іншого — підтримати друга. Після прочитання хочеться написати повідомлення всім своїм друзям, адже лише з ними можна розділити пригоди і досхочу насміятися так, як це роблять 36 і 6 котів.

Книжка ілюстрована, тож кожен з яскравих персонажів оживає, а ситуація доповнюється деталями, без яких так складно уявити роботу котів-детективів.

«Дикий робот», Пітер Браун

Для кого? Учні 5-6-х класів.

Що станеться, якщо робот опиниться посеред дикої природи? Навколо — тварини, гори, каміння, струмки, нерукотворне середовище. Як машині вижити в природних умовах, як знайти родину і друзів?

Для робота Роз усе навколо — нове. А все, до чого вона доторкається (наприклад, гора хмизу для багаття), стає впорядкованим. Роз вчиться жити серед дерев і тварин та водночас адаптує цей світ під себе.

Ми дізнаємось: як атакувати ведмедів шишками, як проводити консультації з бобром, що робити, коли хащі охопила пожежа та багато іншого. Читацьку уяву доповнюють ілюстрації — вони допомагають уявити дивовижний світ, який підкорює робот.

Після прочитання в голові з’являється безліч думок — про роботів, які нас оточують, технології, які виявляються безсилими проти стихії, а також про дивовижне довкілля, яке захоплює своєю красою та довершеністю.

«Книга рекордів Говорухи», Саша Кочубей

Для кого? Учні 5-6-х класів.

Говоруха — це прізвище хлопчика Андрія, якого в школі називають Андроїд. Він бешкетник, готовий вдягнути костюм Дарта Вейдера і діяти в масштабах Всесвіту.

Протягом усієї книжки хлопець прагне встановити бодай якийсь рекорд, проте не всі його починання успішні. Андроїд ділиться секретами: як оволодіти технікою «нічогонеробіння» і допомогти друзям, що написати у творі «Ким я стану, коли виросту», як спілкуватися з подружками, якщо вони захоплюються голлівудським кіноактором і нічого навколо не бачать.

«Книга рекордів Говорухи» — збірка оповідань, доповнених влучними ілюстраціями. Після прочитання хочеться відкрити блокнот і скласти власний перелік рекордів, навіть якщо їх так і не вдалося поставити. Адже іноді спроби й зусилля мають не меншу вагу, ніж результат.

«Гімназист і Чорна Рука», Андрій Кокотюха

Для кого?  Учні 6-7-х класів.

Юрко Туряниця вчиться в гімназії на Печерську. Власне тому автор і називає його гімназистом. Хлопець читає під ковдрою книжки та комікси з ліхтариком, неохоче прокидається вранці та вчиться з неабияким інтересом.

Разом з Юрком читач ходить вулицями Києва, знайомиться з вусатим детективом Шпигом, отримує послання та погрози від Чорної Руки, розв’язує головоломку таємниць. Але чи вдасться гімназисту перемогти загадкову Чорну Руку, читач з’ясує лише наприкінці.

Як і в кожному доброму детективі, в книжці є пес, плащ і небезпека. Після прочитання з острахом починаєш очікувати записку, а поза тим виникає гостра потреба прогулятися містом, щоб пройти шлях Юрка самостійно.

«10 історій для хлопців» (Якщо прочитає дівчинка, нічого жахливого не трапиться)

Для кого? Учні 6-7-х класів.

У збірці оповідань зібрані абсолютно не пов’язані між собою історії, що могли відбутися будь-де: у спальному районі, на околиці міста, у невеличкому райцентрі чи селі. Адже всі ці історії так чи інакше взяті з життя. У них автори розповідають передусім про себе в дитинстві, а потім і про своїх персонажів. Їхні історії кумедні й життєствердні. Головні герої вирішують проблеми, потрапляють у різні ситуації, долають подекуди вкрай неприємні життєві обставини, граються і вчаться комунікувати зі світом.

Серед авторів збірки Сергій Гридін, знаний своїми «хлопчачими» книжками, Андрій Бачинський, чиї тексти б’ють у найболючіші місця, та багато інших. Історії для хлопців, про хлопців та від хлопців будуть цікаві не лише хлопцям, а й найширшому колу читачів.

Після прочитання хочеться писати друзям, гуляти і не втрачати жодної хвилини канікул, щоб насолодитися ними сповна.

«Мій друг Персі, Баффало Білл і я», Ульф Старк

Для кого? Учні 7-8-х класів.

Історія про звичайного підлітка Ульфа, який проводить канікули в селі разом зі своїм найкращим другом Персі. Хлопці шукають розваг, про які й батькам не розповіси, та й з друзями таким не завжди готовий поділитись. Вони кидають камінчики у воду, вчаться плавати, вправно веслують у човні, пробують, як це — гратися в індіанців, коли ти вже переріс цей вік. Ульф навіть переживає нерозділене кохання, адже дівчинка Пія не відповідає йому взаємністю. Проте друг Персі завжди готовий підтримати порадою й розрадити.

Ульф Старк — майстер історій, узятих із життя та про життя. Після прочитання виникає майже фізичне відчуття, наче плавав у морі й провів із друзями літо тривалістю в 200 сторінок.

«Фанатка», Рейнбоу Ровелл

Для кого? Учні 9-11-х класів.

Кет відкриває для себе нову сторінку, яка називається «доросле життя» — дівчина починає навчатись у коледжі. Вона зіштовхується з безліччю нових викликів — активною сусідкою, з якою потрібно ділити простір та комунікувати, із першими симпатіями, які не можуть не захоплювати, із необхідністю готувати їжу, із захопленням літературою та можливістю створити власний текст.

Кет — фанатка фентезі й поступово розвиває в собі навики письменництва, проте чи вдається їй це насправді, що робити з власними страхами та як боротися з комплексами? Море запитань, на які необхідно знайти відповіді.

Після прочитання загострюється віра в себе, відчуття, наче багато годин поспіль доводилося сміятися, сперечатися і плакати з найкращою подругою.

«Не озирайся і мовчи», Макс Кідрук

Для кого? Учні 9-11-х класів.

Марку 14. Він живе в невеличкому містечку, ходить до школи, захоплюється наукою, дає списувати математику дівчинці, у яку закоханий, вирішує проблеми з батьками, конфліктує з однолітками. Це історія не про виняткового героя, а про звичайного українського підлітка, чиє життя в певний момент змінюється.

Так, одного дня сусідка Соня відкриває містичний бік будинку, де вони живуть: натиснувши певну комбінацію цифр у ліфті можна вирушити в небезпечну подорож і потрапити в інший світ. Як поводитися в цьому світі, які небезпеки він приховує, чому так важливо не озиратися й мовчати?

Читач водночас переживає безліч емоцій — страх перед невідомим, співпереживання Марку, емпатію до проблем Соні, потребу вирішити проблему з батьками, бажання опинитися там, у ліфті, і потрапити разом з героями в інший світ. Після прочитання змінюється ставлення до ліфтів і стаєш сміливішим.

Автор: Іра Донська

Звідси

Створюємо святковий настрій

 

До речі, автор пісні Юрко Журавель, який ще й бомбезний художник-карикатурист. 

Як святкували наші прабабусі та прадіди День Святого Миколая: цікаво знати

 Історія дня Святого Миколая: факти, про які ви не знали

Уже на початку зими настає час задуматись над тим, що просити у Святого Миколая. Список має бути невеликим щоб помістився в конверт, адже його резиденція приймає тільки паперові листи. Ти старанно вимальовуватимеш на аркуші кожне слово, намагаючись писати чітко і без помилок, щоб дідусь бува не подумав, що ти погано вчився.

Лист, як і годиться, ти залишиш на вікні, хоч і не знатимеш як просто звідти він може потрапити за адресою. А зранку мама скаже, що бачила вночі біля твого вікна двох янголів-прислужників Миколая…

І от у цей грудневий вечір, коли доріжки між будинками вже застелені білим снігом, ти сидітимеш біля вікна дуже довго і чекатимеш свого гостя. Та він чому завжди затримується. Ти приглядатимешся до доріжок, чи немає бува слідів…

І може навіть ляжеш спати, розуміючи, що дітей дуже багато і Миколай квапиться, та може не встигнути до вашої хати. Ну, а під ранок обов’язково трапиться диво! Ти прокинешся від того, що щось заважає спати. Ти просунеш руку під неї – і знайдеш пакунок. Неможливо описати радості від того, що Миколай таки не забув про тебе. Ти довго розпаковуватимеш подарунки, хвалитимешся кожним перед рідними. Солодкий аромат мандаринок заповнить усю кімнату. А за вікном на білих доріжках сніг знов замете сліди нічного гостя – справжнього Святого Миколая, якого ти, на жаль, ніколи так і не побачиш…

Миколай в українській релігійній та народній традиції

Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один з перших храмів Київської Русі в середині IX століття – над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.

Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується подорожуючими та моряками. У нас цього святого називають«скоропомічним» — адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.

Сотні церков в Україні побудовані на честь Чудотворця Миколая. А в місті Миколаїв йому споруджено великий пам’ятник. В українському народному фольклорі багато приказок, у яких згадується Миколай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить — дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Постать Миколая, поряд із Богородицею та Ісусом можна зустріти у стародавніх українських щедрівках.

Для наших прабабусь і прадідусів святкування Миколая не обмежувалось отриманням подарунків. На Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь.

Існувала й традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. А на Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.

В давнину на Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважитися на обман. А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.

Як Святий Миколай ходив по українських землях

Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.

Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка.

Йому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова п’єса “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.

З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.

У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.

Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина”, навіть є садиба святого Миколая, куди кожен може приїхати на екскурсію.

Давня українська легенда про Мокрого Миколая 

Ікону Миколая Чудотворця здавна вішали чи не у кожній сільській хаті. До неї молились діти, як до образа свого заступника.

На старих українських іконах можна побачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Мокрий Миколай. Чому ж «Миколай Мокрий?»Легенда оповідає «Чудо про немовля в Києві», яке сталося не пізніше 1091 року.

«Чудо…» розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру в човні. У дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.

Як виглядав Чудотворець

Народився Мир Лікійський десь між 270 та 286 роками у Малій Азії. Ще у дитинстві Миколай вирішив присвятити життя богослужінню. І в юні роки стає священиком. Батьки Миколая були дуже заможними і після смерті залишили синові великий спадок. Це багатство невеликими частинами Миколай роздаровував біднякам, аж поки не роздав все до останньої монети.

Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Багато років святий Микола був єпископом у Мирах (місто у сучасній Туреччині), тому його називають Мир Лікійським. На початку ІV століття, під час гонінь християн він був ув`язнений за віру. Помер, ймовірно, у віці 65-70 років.

Сьогодні ми можемо уявити, як насправді виглядав Святий Миколай. Про це розповідають вчені: розкривши могилу Миколая Лікійського, вони здійснили досліди. В результаті аналізу створено приблизну модель обличчя, а також досліджено інші зовнішні риси померлого.

Отже Миколай був невисокого зросту: приблизно 167 см. Він одягався просто і без прикрас. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м`ясної їжі. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його лице випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.

Ікона з Базиліки Святого Миколая в м. Барі (Італія). Є припущення, що вона була написана на основі прижиттєвого зображення Святого.

Професор Луїджі Мартіно, який проводив досліди над тілом святого, розповідає: «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі». Ці зміни викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько двадцяти років).

Ікона з Базиліки св. Миколая в м Барі (Італія), яка як вважається, була написана на основі прижиттєвого зображення святого.

Звідси

17 грудня - річниця утворення регіонального ландшафтного парку "Приінгульський"

 

А ви любите чай?

 А сьогодні, 15 грудня якраз є таке приємне свято, Міжнародний день чаю.

Міжнародний день чаю (англ. International Tea Day) — неофіційне свято, яке відзначається щорічно 15 грудня з ініціативи Центру Освіти та Спілкування. Не є неробочим днем.

Історія свята

Ідея відзначати «День чаю» літала в повітрі багато років, але лише після обговорення на всесвітніх громадських форумах (англ. World Social Forum) в індійському Мумбаї і бразильському Порту-Алегрі (в особі Центру Освіти та Спілкування (англ. Centre for Education and Communication)), в 2004 і 2005 році відповідно, дата 15 грудня стала називатися «Міжнародний день чаю».

Метою проведення «Міжнародного дня чаю» було заявлено привернення уваги суспільства і політиків до проблем продажу чаю, положенню працівників чайних виробництв, складнощам, що виникають в невеликих виробників в боротьбі з великими корпораціями, а також популяризація цього напою у світі[джерело?]. Мабуть, тому, що цілі свята несуть значну соціальну і економічну складову, дата пала на 15 грудня, що прозоро вказує, що чайна галузь змушена боротися з безліччю проблем, які потрібно вирішувати зараз, щоб це не призвело до подій, аналогічних тим, що відбулися 16 грудня 1773. Також 15 грудня була прийнята «Світова Декларація Прав працівників чайної індустрії».

Найбільш широко святкування «Міжнародного дня чаю» проходить в Індії і Шрі-Ланці, однак і такі країни, як Бангладеш, Непал, В’єтнам, Індонезія, Кенія, Малайзія, Уганда і Танзанія, будучи провідними світовими сільгоспвиробниками чаю, не залишаються байдужими до цього свята.

Цікаві факти про чай

В Стародавньому Китаї вважалося необхідним настоювати чай, щонайменше рік.

У 1904 році Річард Блечінден ввів таке поняття, як охолоджений чай. У США з того часу у вигляді готового охолодженого напою продається до 80% чаю.

Чай містить весь комплекс вітамінів. Основний з них – Р.

Англійські аристократи оцінили не тільки смак і лікувальні властивості чаю. Виявляється, аристократи настільки захопилися чаюванням, що вони практично перестали вживати алкоголь.

Як ви думаєте, в якому напої вчені виявили більше кофеїну: в чаї чи каві? Виявляється, в чаї його більше. Чайний кофеїн, так званий теїн, впливає на організм набагато м’якше, ніж його кавовий «родич».

Всі різновиди чаю діляться на такі категорії: чорний, зелений, червоний, жовтий. Колір є зовнішнім відображенням біохімічних якостей чайного листа.

В зеленому чаї міститься на 50% більше вітаміну C, ніж в чорному.

Російський чаєм в Британії називають цей напій з додаванням лимона. У Західній Європі лимон і чай в одній ємності вважаються винаходом росіян.

Чайний пакетик був винайдений в 1904 році, день народження цього винаходу – 1-е вересня.

В Англії прийнято наливати в чашку спочатку молоко, а потім чай. Такий спосіб приготування називається чаєм по-англійськи.

Перша згадка про використання чаю відноситься до 4-го століття нашої ери.

А чи знаєте ви, що в японській мові для таких понять, як «чай» і «вія», використовується одне і те ж слово. В Японії існує легенда, яка свідчить про те, що чайне дерево виросло нібито з вій молодого Будди. Для того, щоб не спати під час нічних церемоній, Будда відрізав собі повіки і закопав їх у землю, з якого проросло чайне дерево.

В Давнину шукачі еліксиру молодості вважали чай необхідним його компонентом.

Щоденно у всьому світі випивається 3 мільярди чашок чаю.

Використавшу заварку можна використовувати в якості абсорбенту запахів в холодильнику.

Приготування чаю відбувається в п’ять етапів: верхні листки і квітки збирають вручну, їх залишають на добу підсохнути. Листя прокочують між металевими валками, для того, щоб поліпшити ароматичні та смакові якості майбутнього напою, після їх залишають на відкритому повітрі для окислення. Листя нагрівають, щоб видалити залишки вологи…

Звідси

Катерина Білокур – українська художниця-самоучка, яку звеличував Пікассо

 Природа стала для неї вчителем, а квіти – головними мотивами полотен. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоб побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Народилася мисткиня в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про Катерину Білокур. А в невеликому будинку, де все життя прожила художниця – музей.

Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не пам’ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вуглиною на клаптиках полотна.

“Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней всю шкільну зошит молодшого брата Грицька. – Ах ти, поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці”, –  йдеться у спогадах художниці.

Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. “Одержима”, – говорили про Катерину односельці.

Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись з газети, що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила знову ризикнути після того, як її не прийняли в миргородський технікум.

Але в Театральному технікумі розмова почалася з питання про закінчення школи. На цьому, як і в Миргородському технікумі, все й закінчилося. Документа не було… Знову розчарування і душевний біль. Відчай проник у душу так глибоко, що в листопадову холоднечу вирішила… топитися. На щастя, обійшлося. Перемогло бажання жити і довести всім, що вона здатна на щось більш значуще, ніж поратися на городі!

У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…

У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви.

“О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Вже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!”, – зі спогадів Катерини. У 1941 році Катерина Білокур створює свій черговий шедевр – “Польові квіти”.

У червні 1954 року, в Парижі, відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле”. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!”.

“Громадянку села Богданівка” Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про сучасне мистецтво він відгукувався вельми невтішно. А Катерину назвав “геніальною”.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі… Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.

Першоджерело

7 грудня – Всесвітній День української хустки

 Промітка, тибеткова, бавниця, опиначка — усе це «імена» хустини. І саме їй присвячено найближчий понеділок (7 грудня) — Всесвітій День української хустки. Щоправда свято дуже молоде, адже зініціювала його група активісток лише минулого року. Проте завдяки діаспорі, свято одразу ж набуло статусу всесвітнього. День хустки відзначили громади декількох країн, зокрема Іспаніі, Канади та США.

Історично хустка прийшла на заміну обрусу (квадратна тканина, якою вкривали голову та не завязували) і намітці (прямокутне полотнище із орнаментом по коротких сторонах), хоча дуже часто можна зустріти  їх поєднання. Цікаво що «правильна» українська хустка мала біле тло, а от кольорові вараціі мають турецьке коріння.

Способів носити та пов’язувати хустку, певно не меньше ніж її регіональних назв. Дуже хотілося б щоб усі ці техніки не просто зберіглися, а й набули такого ж шанобливого ставлення, як і мистецтво, скажімо, зав’язування пасок на кімоно. Тому приємно бачити, що хустки повертаются та переосмислюються молодими локальними брендами. Гадаю, хустина має усі шанси перейти від статусу «елемет народного костюму» до «маст-хев» сучасного гардеробу.

Анна ГАВРИЛЮК, малюнок авторки

Газета: №230-231, (2020)

Рубрика: Медіа

Волонтери і Армія - разом

 

Десять книг для зимового читання

1. «Біографія випадкового чуда». Таня Малярчук. «Лєна з дитинства була особливою: без царя в голові, навіть Бог у неї був позичений. Якось Лєна облишила молитися – і нічого, грім не побив, і кульова блискавка, що колись спалила її улюблену виховательку, оминула.

Але втратити віру в чудо їй не дала диво-жінка, яка нагодилася рятувати її земляків, поки сама, уже доросла, Лєна тренувалася на бездомних собаках. Чим обернеться власна спроба героїні допомогти ближньому – польотом над гніздом зозулі чи вознесінням?». Отримала книжкову премію ВВС Україна Книга року ВВС-2012.

2. «Собака, що говорить». Марк Бароукліфф. У нещасливого ріелтора Девіда з'явилася собака, що говорить. Цієї пропозиції в анотації достатньо, щоб більшість розсудливих людей відклали книгу Марка Барроукліффа куди подалі. І позбавили б себе шансу на легке, життєстверджуюче читво. Тому що Собака, що говорить» – це не тільки смішно, але ще і дуже повчально. Пес Пучок вчить свого господаря, а разом з ним і всіх нас, дивитися на життя по-справжньому позитивно. Безліч дрібних смішних жартів і один серйозний моральний вибір. Дуже легка, але при цьому недурна книга. Рідкісне поєднання, описує книгу readrate.com.

3. «Наївний. Супер». Ерленд Лу. Це не тільки назва роману норвежця Ерленда Лу, але і його творче кредо, зізнається письменник. Переживання головного героя, які він описав у книзі, знайомі багатьом. Аутичний чоловік-хлопчина закінчив університет, нібито знайшов роботу, але працювати на ній не хочеться. Натомість йому хочеться свободи і самовираження, та не зрозуміло, як і де… Спосіб виходу з ситуації, який придумав герой, має право на існування. Варто з ним ознайомитись, прочитавши книгу. Вона – як ванна з морською сіллю для втомленого мозку – розслабляє.

4. «Сарабанди банди Сари». Лариса Денисенко. Про чоловіка, що зациклений на своїй роботі інтроверт, якого покинула дружина. Понад усе цінує самотність, спокій, тишу. Не сприймає дитячого галасу, хатніх тварин і присутності сторонніх людей у своєму помешканні. Він закохується у давно знану дівчину і дуже скоро його життя змінюється, перевертається, перетворюється на... жах? веселий тарарам? гнітючу буденність? Колись він вже не розумітиме, як можна було так існувати, як можна було не пережити таку історію, – настільки несподівану та банальну, що вона може трапитися з кожним. Або – не трапитися ніколи, описує книгу livelib.ru.

5. «365 коротких історій для душі». Бруно Ферреро. Короткі, але такі милі нашому серцю історії на кожен день. Досить уважно прочитати, замислитися і можна побачити, як над нами відкривається небо. Тоді стає так легко жити, і з'являються сили, щоб змінити на краще себе і весь світ довкола, пише Свічадо.

6. «Кульбабове вино». Рей Бредбері. Книга відомого фантаста надихає не просто існувати, а насолоджуватися кожним моментом у житті. Окрім того незабутнього враження, що його справляє цей роман, він володіє незвичайною атмосферою невимушеності, невинності та щирості. Все тому, що всі складні процеси, котрі відбуваються навколо, пропускаються через призму думок малого Дугласа, пише Inspired. Чого вартий епізод, де хлопець раптом відчуває, що живий, насправді живий! Серед прекрасного лісу, під час збирання ягід, його з головою накриває це відчуття. Мимоволі задумуєшся: а чи в тій атмосфері, в якій знаходжуся, я зможу таке відчути?

7. «Дона Флор і її два чоловіки». Жоржі Амаду. Що може вивести з сірої апатії краще, ніж гарячі латиноамериканські пристрасті? І якщо «мильні опери» не для вас, то книга епатажного Жоржі Амаду – те, що треба. Вона щедро присмачена плітками, бразильськими карнавалами, подробицями особистого життя, дружніми розмовами, але при цьому зовсім не виглядає вульгарною. Відома кулінарка Дона Флор не може знайти щастя ні з першим, ні з другим чоловіком. А от якщо взяти від кожного по-трошки… І якщо вам здається, що так не буває і взагалі це непристойно, притримайте висновки до останньої сторінки книги, радить readrate.com.

8. «Різдво і червоний кардинал». Фенні Флегг. Можна вже починати думати про новорічні і різдвяні свята. Але не про ту метушню, яка їх супроводжує, а про основу основ – різдвяне диво. Налаштуватися на нього допоможуть авторка казок для дорослих Фенні Флегг і її мила історія «Різдво і червоний кардинал». У цій книзі все побудоване на диві, але такому, яке можна творити своїми руками. Смертельно хворий і втомлений Освальд тікає «в глибинку», щоб спокійно дожити належні йому дні. Як би не так! Він не просто доживе, він ще й врятує одне маленьке життя. І, природно, вилікується сам. До чого тут червоний кардинал – маленька пташк ? Про це краще дізнатися з самої книги.

9. «Оскар і Рожева Пані». Ерік-Емануель Шмітт. Книга написана у формі 14 листів десятирічного хлопчика Оскара, невиліковно хворого на рак. Він відчуває, що хіміотерапія не принесла полегшення і йому залишилося жити не довго. Він відчуває себе покинутим батьками. На противагу до батьків з ним розмовляє у лікарні рожева пані про життя і смерть. Щоби прийняти жахливу правду вона спонукає Оскара викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Крім того він має собі уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям. Хоча Оскару важко повірити в Бога, він проте йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя. У 12-и листах до Бога він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті.

10. «Вуличний кіт на імя Боб». Джеймс Боуен. Джеймс Боуен ніколи не планував написати книгу. Хоча і наркоманом він теж не планував ставати, але доля розпорядилась саме так. Підсівши на голку, Джеймс не міг самотужки впоратися із залежністю. Здавалось би, він впав нижче нікуди: сестра зі чоловіком вигнали Джеймса з дому, і він 3 роки жив на вулиці, аж поки муніципалітет не надав чоловікові крихітну квартиру на півночі Лондона. Але наркотики не відпускали свою жертву. Іноді Джеймс грав на гітарі на вулицях Лондона, аби заробляти хоч якісь гроші, проте це було не життя, а найгірше існування. Джеймс Боуен залишився абсолютно один і незабаром помер би… якби не кіт

Вітаємо з зимою!

Червона стрічка, співчуття та надія на майбутнє: Що потрібно знати про Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Увесь світ сьогодні приділяє максимальну увагу боротьбі з пандемією коронавірусу. На тлі цього важливо не забувати, що, на жаль, є й інші загрози. І деякі з них більш серйозні, ніж Covid-19.

В Україні станом на початок 2020 року проживає понад 250 тис. ВІЛ-інфікованих людей. Понад 80 тис. із них, згідно з даними проекту METIDA, не знають про свій статус.
Ще кілька фактів:
1. В Україні тільки в жовтні цього року 160 людей померли від СНІДу. Тільки цього місяця, за даними ЦОЗ, зареєстровано 1244 нові випадки ВІЛ-інфекції, у 268 осіб діагностували СНІД.
Статистика щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції у жовтні 2020 року є такою:
- гетеросексуальний – 660;
- гомосексуальний – 37;
- парентеральний – 540;
- вертикальний – 130;
- невідомий – 5.
2. Згідно з даними представництва ЮНЕЙДС, 63% усіх людей, які живуть із ВІЛ, проживають у шести регіонах України: Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Донецька, Київська області та місто Київ.
3. Україна залишається одним із лідерів серед країн Європи за темпами поширення ВІЛ-інфекції.
Щорічно 1 грудня у світі відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
Що це за день та як він з'явився?
Мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – привернути увагу суспільства до цієї хвороби. Згідно з даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року у світі проживало 38 млн людей з ВІЛ. У 2019 році кількість нових випадків інфікування становила 1,7 млн осіб.
Вперше Всесвітній день боротьби зі СНІДом проголошено у 1988 році. Багато державних, громадських та медичних організацій у всьому світі в цей день проводять різні просвітницькі та діагностичні заходи.
Символ Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – червона стрічка, яка символізує пам'ять про людей, життя яких забрав СНІД. Також вона є символом боротьби із захворюванням і надії на те, що незабаром знайдуть ліки від "чуми XX століття".
Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), яку започатковано в 1996 році, взяла на себе планування та просування (без початкового старту) Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом.
При цьому ЮНЕЙДС закликала в 1997 році зосередити увагу на зв'язку, профілактиці та освіті упродовж усього року.
У 2004 році Всесвітня кампанія проти СНІДУ стала самостійною організацією.
У ВООЗ заявили, що у 2020 році Всесвітній день боротьби зі СНІДом стане закликом до глобальної солідарності та спільної відповідальності, а також до збереження життєво важливих послуг з ведення та профілактики ВІЛ-інфекції разом зі здійсненням невідкладних заходів з боротьби з Covid-19.
ВІЛ/СНІД. Запитання та відповіді
Що таке ВІЛ?
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Він інфікує клітини імунної системи, руйнуючи або порушуючи її функції. Інфікування ВІЛ призводить до прогресивної деградації імунної системи і, як наслідок, – до імунодефіциту.
Що таке СНІД?
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Цей термін використовують щодо останніх стадій ВІЛ-інфекції.
Як передається ВІЛ?
- Під час незахищеного сексуального контакту.
- Під час переливання зараженої крові.
- Під час використання нестерильних голок і шприців.
Також може передаватися від матері до дитини під час вагітності, пологів і грудного вигодовування.
Навіщо потрібен тест на ВІЛ?
Щоб вчасно розпочати необхідне лікування, яке потенційно може продовжити життя на довгі роки, а також щоб не допустити передачі ВІЛ іншим людям.
Чи є ліки від ВІЛ?
Ні, таких ліків немає. Однак завдяки належній антиретровірусній терапії прогресування ВІЛ в організмі можна уповільнити.