21 листопада - День гідності



 В Україні 21 листопада відзначається День Гідності та Свободи.

Мільйони українців вшановують ідеали свободи, демократії, патріотизму й мужності своїх громадян.

День гідності та Свободи – одне зі знакових державних свят у новітній історії України. Воно присвячене двом революціям в Україні – Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Щороку День Гідності та Свободи українці відзначають 21 листопада – в річницю початку Євромайдану.  

Метою запровадження пам’ятної дати стало утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття. Цього дня вшановується патріотизм і мужність громадян, які восени 2004-го та в листопаді 2013 – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору.

Особливо важливого значення свято набуває зараз, у час, коли рф повномасштабно вторглась на територію нашоъ краъни. Україна знову бореться за свою свободу та незалежність, захищаючись від агресора.

16 листопада - міжнародний день толерантності

 

У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».

Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.

Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».

Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

  • бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;
  • навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
  • цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
  • зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Понад 12 років 16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою  у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: «з метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.

Цікаво про мову. Віртуальна виставка

Сделано на Padlet

Жєпавий дядько та жінки на дибах: що ти знаєш про діалекти української мови? Розбираємося з експертами, чи засмічують діалектизми наше мовлення

 

Українська мова змінювалася під впливом історії, воєн та революцій, книг та традицій, суспільного побуту. Навіть зараз ми чуємо відгомін історичного укладання мови на території нашої держави: хтось їде до вуйка, а десь одяг вішають на тремпель. 

Йдеться про діалектизми — слова, які притаманні окремому регіону країни та абсолютно відрізняються від нормативних слів цієї країни. Адже не секрет, що деколи кияни, що приїздять до Карпат чи Закарпаття, відчувають колосальну різницю між мовою, темпом розмови свого регіону та західного. 

Колись авторка, яка родом із Рівненщини, поїхала на здибанку до Полтавської області. Коли там їй запропонували лопездриків, вона перепитала, чи це, бува, не отримати прочуханки. Друзі-полтавчани потішилися з такої реакції, але пояснили: лопездрики — це не те, про що можна подумати спершу. А от що таке лопездрики, ми розберемося далі.

Отож саме діалектна мова України стане об’єктом дослідження нашого сьогоднішнього матеріалу. Ми поспілкуємося з кількома експертами та з’ясуємо: 

  • Що таке діалект та звідки він береться у мові?
  • Історичний вплив на українську мову — як формувалися наші діалектизми?
  • Який діалектизм в Україні найпоширеніший?
  • Чи справді діалекти засмічують нашу мову? Чи варто їх розвивати та підтримувати?
  • Наведемо кілька цікавих слів чи фраз із кожної діалектної групи та пояснення до них.
Енциклопедія сучасної України визначає поняття діалект як різновид української мови, який у поєднанні з літературною формує розмовну мову. Експерт з діалектології, кандидат філологічних наук Руслан Сердега пояснює, що діалектом як засобом спілкування послуговується обмежена кількість людей, об’єднаних територіальною, професійною чи соціальною спільністю.


Існує два типи діалектів — територіальний та соціальний. Різниця між ними — територіальні діалекти характерні для певної території й стосуються всіх аспектів мови: лексики, граматики, фонетики. Соціальні діалекти виявляють свої особливості тільки у лексиці та фразеологізмах.

— Літературна мова виникає не на пустому місці, вона постає принаймні на базі одного чи кількох діалектів. Основою сучасної української літературної мови вважається середньонаддніпрянський діалект південно-східного наріччя.

Разом з тим експерт зазначає, що діалекти утворюються й зараз, коли мова нації уже сформована.

Історичний вплив на мову: як утворилися наші діалекти

Українська філологиня та блогерка Ідея Олександрівна розповідає — діалектна лексика формувалася під впливом кількох факторів, і не варто вважати, що це мова формує діалекти того чи іншого регіону.

— Історично кожне мовне утворення має мати свої діалекти, які відособились від цієї мови завдяки особливостям регіону. Наприклад, гори в Карпатах законсервували місцеву говірку дуже давно, і вона пішла своїм шляхом розвитку.

Неправильно говорити, що діалект — це суміш двох сусідніх мов, навіть якщо це прикордонний діалект, адже це діалекти формують якусь конкретну мову, а не навпаки. Передусім був певний регіон із конкретним мовленням, яке плавно змінюється від одного регіону до другого: тут немає різких кордонів, як на політичній карті.

Діалекти вважаються живою, народною мовою. І вперше живу мову для написання твору використав Іван Котляревський у своїй Енеїді, попри загальноприйняте правило писати лише літературною українською.

— Східноукраїнський різновид мови, який базувався на середньонаддніпрянських говірках, протягом усього періоду розвитку нової української літературної мови був провідним і вже на самому початку визначився як єдина основа для розвитку загальнонаціональної літературної мови українського народу. 

В той час як другий, західноукраїнський, чи галицький, хоч і час від часу й набирав певного розвитку в окремих жанрах, побутував лише як її регіональний варіант, — розповідає Руслан Сердега.

Чи справді діалекти засмічують українську мову

Територіальні діалекти живлять літературну мову, переконаний пан Руслан. Без народно-розмовної стихії мова зникає, стає мертвою.

Але, звісно, не варто використовувати говірки для послуговування у документах, на офіційних зустрічах чи схожих ситуаціях. Такої ж думки й філологиня Ідея Олександрівна:

— Діалектизми не можуть засмічувати мову у жодному разі, адже кожна мова колись була діалектом, а також діалекти — це одне з базових джерел розвитку конкретної мови. Можна говорити лише про стилістичну невідповідність, тобто вживання якогось діалектного слова в офіційних документах, новинах на телебаченні, творі на ЗНО, — впевнена Ідея Олександрівна. — Звісно, їх треба підтримувати та розвивати, адже в такому глобальному світі складно вберегти свою питомість.

Моїми улюбленими словами із південно-західного наріччя є пужати — означає лякати; широка гирланка — пияцтво. Північне наріччя багате на такі діалекти: телебендати — говорити багато та дурниці; тлумитися — казитися; приперезати — ударити.

Третьокурсниця фольклористики української мови Дарина Левченко ділиться власним досвідом: раніше сама вживала багато діалектних слів і помилково вважала це суржиком. 

— Моє мовлення увібрало в себе діалектизми не тільки Наддніпрянщини, звідки я родом, а й багатьох інших регіонів України завдяки людям навколо. Спілкуючись із друзями, я, не помітно для себе, перебираю часточки їхнього мовлення.

Не обійдусь уже й без слобожанського тремпеля, що означає вішалку для одягу на Сумщині та Харківщині. У моєму ж діалекті ту саму вішалку для одягу називають плечиками, — пояснює Дарина.

Вона також вважає, що діалекти доповнюють українську мову, а не засмічують її:

— Стереотип про те, що вони якось псують мовлення, дістався нам з радянських часів. Тоді цензура забороняла використовувати українським письменникам діалекти, тому що вони показували українську ментальність та ідентичність. 

Не обійдусь уже й без слобожанського тремпеля, що означає вішалку для одягу на Сумщині та Харківщині. У моєму ж діалекті ту саму вішалку для одягу називають плечиками, — пояснює Дарина.

Вона також вважає, що діалекти доповнюють українську мову, а не засмічують її:

— Стереотип про те, що вони якось псують мовлення, дістався нам з радянських часів. Тоді цензура забороняла використовувати українським письменникам діалекти, тому що вони показували українську ментальність та ідентичність. 

Джерело

Українська мова - не "найдавніша" і не "наймилозвучніша"

 

До ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння

Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови - і це не дивно, бо більшість европейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом.

Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови - приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов'янська, від якої походять абсолютно всі слов'янські мови.
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було.

 
Остромирове Євангеліє

Але ще в XIX столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про "придатність" мови для класичної музики. Не тому що це об'єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на "прийнятні" для мистецтва і "неприйнятні". Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.


В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка - не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.

Пам'ятка XII століття з лайкою
Пам'ятка XII століття з лайкою


Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка - фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.


Українська мова - не найдавніша, не об'єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик. Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв'язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови. 


І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння.


Джкерело

Українська мова — факти та унікальність

 


Українська мова належить до східнослов’янської групи. Це державна мова України. В світі нею володіють близько 47 мільйонів чоловік, в 1993 році налічувалося 37 мільйонів чоловік, для яких ця мова є рідною. Наука, що вивчає українську мову носить назву «Українська лінгвістика». У листі для написання українських слів застосовуються кириличні символи.

Відмінність від інших мов слов’янського походження

Як кожній іншій, українській мові притаманні унікальні риси, що надають їй схожості і відмінності з іншими слов’янськими мовами — білоруською, польською, словацькою та болгарською. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови вважається білоруська — 84% лексичних збігів, далі йдуть польська і словацька (70% і 68% відповідно), а також російська (62%).

Відмінна специфіка мови відображається в моделях словотвору і лексиці, в тому числі, лексичних українізмах.

Також, споконвіку був відзначений вплив української мови на мови слов’янських групи, особливо на білоруську, російську і польську. Наприклад в лексику польського, були запозичені слова типу «czereśnia» — черешня, румунського — «holub» — голуб і «ştiucă» — щука, російської — «галушки» — галушки та ін.

Впливу української мови також піддавалася лексика південноруських російськомовних говірок. Найпомітніше цей вплив простежується на Нижньому дону: жменя, байдуже, заевый, драбина, кодра, нехай, кохать, трохи, репаться, позичить, шукать, шлях та ін. Частина цих слів мають польські походження.

Цікаві факти про українську мову

  • Найбільш давня згадка про мову датується в історії 858 роком, до рівня самостійної літературної мови вона була прирівняна в кінці 18 століття після виходу в світ «Енеїди» Івана Котляревського в 1798 році.
  • Українська мова є одна з найпоширеніших у світі і займає 26 місце за кількістю носіїв. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янської групи і поступається тільки російській. Тільки в Україні спілкуються українською більш ніж 32 мільйони чоловік. Більше 4 мільйонів українців володіють рідною мовою, при цьому проживають на території Росії.
  • Також цікаво, що українська мова входить в трійку найкрасивіших і мелодійних мов світу. На мовних світових конкурсах, що проводилися у Франції та Італії, вона була визначена другою за мелодійними показниками.
  • Найбільш уживаною літерою українського алфавіту вважається «п». Саме з неї починається більшість українських слів. Найбільш рідко використовується буква «ф». Слова, що починаються з цієї букви, переважно були запозичені з іноземних мов.
  • Найдовшим словом української лексики є назва пестициду «дихлордифенілтрихлорметилметана», що складається з 30 друкованих знаків.
  • Найдовшою абревіатурою є ЦНДІТЕДМП, розшифровується вона як Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання і складається з 9 знаків.
  • Найбільше синонімів налічує слово «бити», в українських словниках їх близько 45.
  • Декілька висловів про паліндроми — словах, фразах або словосполученнях, читається однаково і зліва направо, і справа наліво і при цьому не змінюють своє лексичне значення. Їх в українській мові всього два і обидва складаються з семи знаків: «тартрат» і «ротатор». Це що стосується слів. Також є кілька паліндромних висловів, найбільш довгі з них — «Аргентина манить негра» і «Я несу гусеня». М’який знак при читанні подібного роду фраз не враховується, оскільки його наявність є дрібним порушенням дзеркальності і воно цілком допускається.