13 грудня відбудеться фінал конкурсу Книга року ВВС. Найкращі твори обирають у трьох номінаціях - Книга року ВВС, Дитяча Книга року ВВС та Книга року ВВС - Есеїстика.
"Доця", Тамара Горіха Зерня
"Ця книга про любов…", - так починається анотація до книги Тамари Горіхи Зерні "Доця".
Події роману розвиваються у 2014 році у Донецьку, де героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і опору.
"Ця книга як дзеркало, дає можливість підсвітити темні плями і зазирнути у секретні місця. Зрозуміти і відчути на собі, як це - стати жителем окупованого Донецька влітку 2014-го, мішенню і легкою здобиччю", - говорить про свій роман Тамара Горіха Зерня.
"Найкраща на сьогодні книжка про україно-російську війну, - ділиться враженнями після прочитання журналістка, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення і член журі конкурсу Ольга Герасим'юк, - І така, страшна, що на кожній сторінці робишся крихкий і - ніжний, задихаєшся від зримого й простого відчуття, що тебе ніяк не омине це місце, де "у світі відбувається битва добра зі злом".
"Ми провалюємося у кролячу нору. Все, на що можна опертися, розсипається під руками на порох. Тут реальність розходиться із здоровим глуздом, я заплющую очі і вдаю, що мене немає", - цитата з роману "Доця", яку обрала Тамара Горіха Зерня.
"Клавка", Марина Гримич
Дія роману Марини Гримич "Клавка" відбувається у Спілці письменників України у 1947 році під час сумнозвісного розгрому української літератури, відомого, зокрема, паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського.
Українських літераторів - колег по перу, сусідів по дому - нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації - хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.
У вирі подій - молода дівчинка Клавка, друкарка спілки письменників, яка знає багато таємниць, опинилась у любовному трикутнику.
"Роман Марини Гримич приваблює насамперед історичним антуражем. Ідеться про повоєнний Київ другої половини сорокових, про життя серед руїн. З-поміж уцілілих - знаменитий Роліт (будинок робітників літератури). Радість перемоги затьмарюється війною радянських можновладців зі своїм власним народом", - говорить про "Клавку" Віра Агеєва, член журі і професорка "Києво - Могилянської академії".
"Для чого читати "Клавку"? Дізнатися щось новеньке. Отримати від цього задоволення або незадоволення", - розповідає Марина Гримич, авторка книжки.
"Танець недоумка", Ілларіон Павлюк
"Страх - це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити", - це цитата з роману-фантастики Ілларіона Павлюка про пригоди космічного біолога Гіля.
Гіль переживає не найкращі часи: безробіття, сім'я на межі розлучення, ще й висока ймовірність, що проявиться спадкова генетична хвороба.
І ось неочікувано з'являється пропозиція роботи - наукова експедиція на далеку планету на десятки років, з якої можна не повернутися.
"Щойно людині в її неспокійному бутті випадає мати справу з персональними чи соціальними викликами, як вона одразу ж наважується на неймовірні речі, аби справдити своє існування в світі. Приблизно такою і є загальна стратегія життя головного героя роману", - говорить про книжку Тарас Лютий, філософ, письменник і член журі конкурсу Книга року ВВС.
"Мою книжку треба читати, бо це захопливий, неймовірно цікавий спосіб дізнатися дещо новеньке про самого себе", - розповідає автор Ілларіон Павлюк.
"По той бік сонця", Ксенія Фукс
"Вам було коли-небудь сумно до болю у грудній клітці? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо дихати? Вам було коли-небудь настільки самотньо, що не хотілося жити?", - запитують у читача в анотації роману "По той бік сонця".
Його головна героїня опиняється на межі. Це приводить її до закритого відділення психіатричної лікарні, де вона починає власну боротьбу, щоб знову знайти надію, радість та саму себе.
"Може, в усьому винен час? Нова епоха? Нове покоління? - Не сміши мене. Час завжди однаковий для тих, хто здатний до саморефлексії. Раніше винуватили у всьому шістдесяті, холодну війну. А до того були двадцяті, Перша світова й "втрачене покоління". Просто зараз навчилися про це говорити. Відкрито й не соромлячись. Ти сама навчилася про це говорити", - це улюблена цитата авторки з роману.
"Чому треба читати книжку? Аби зрозуміти, що наше психологічне здоров'я так само потребує догляду та уваги як і фізичне. Аби не боятись говорити про свої страхи, емоції, проблеми, аби загалом НЕ боятись говорити. Аби зрозуміти людей, які мали або мають проблеми з психікою, а також з чим таким людям доводиться стикатися в суспільстві", - розповідає Ксенія Фукс.
"Перша книжка авторки - і перша книжка в Україні про депресію, про психологічний розлад, про стосунки людини в розладі з життям ...Дуже українська історія - фактично це біографічний текст, схоже, її героїня - це вона, донеччанка, що живе в Штутгарті, як і її героїня, в дитинстві відторгнута мамою, переселенка в Німеччину й пацієнтка психіатричної лікарні. Історія однієї самотності - це підзаголовок і фабула книжки. Ксенія Фукс сміливо й щемно розпочала абсолютно потрібну терапію - в першу чергу через вголос сказане на тему однієї з суспільних стигм", - говорить про книжку журналістка, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення і член журі конкурсу Ольга Герасим'юк.
"Район "Д", Артем Чех
"Район "Д" - збірка історій, з яких поступово вимальовується самокритичний портрет автора, у якому можна розгледіти риси хуторянства і космополітизму, дріб'язковості й великодушності та ще багато чого.
Водночас це груповий портрет кількох десятків більш або менш прописаних мешканців згаданого черкаського району з їхніми спробами пережити несподіваний перехід від пізньорадянської до ранньо незалежної України.
"Можливо, прочитавши "Район "Д", можна випустити власних монстрів з темного минулого, що чатують за кожним спомином про свої молодість, юність, дитинство", - говорить автор Артем Чех.
Прірва всередині підлітка: рецензія на "Район Д" Артема Чеха
"Звідси завжди хотілося втекти. Втеча як порятунок була для місцевих звичною парадигмою мрій та бажань. У дитинстві тобі немає куди бігти і, власне, не виникає подібного бажання. Навіщо, а - головне - куди тікати? Все зрозуміло, звично, затишно, чисто, а - головне - захищені твої основні інтереси: відчуття сім'ї, відчуття видимих і уявних кордонів твого світу…", - улюблена цитата Артема Чеха.
"Моторошні запахи людського життя і занепаду, які сусідять із вічними пахощами вишень і абрикос, уся краса і потворність світу сплелися у цій книжці. Від того боляче і гарно водночас", - говорить Марта Шокало, член журі конкурсу і головна редакторка ВВС Україна.
Немає коментарів:
Дописати коментар